Наум Репкин: инженер-энергетик, который рисовал, учил и творил добро. Видео

Наум Репкин: инженер-энергетик, который рисовал, учил и творил добро. Видео

ПОДЕЛИТЬСЯ

К 80-летию многолетнего руководителя ужгородского «Горсвета», художника и благодетеля, человека, который любил природу и людей
(На языке оригинала)

Наум Залевич народився 24 січня 1941 року в Чернігові. У 5-річному віці з мамою, бабусею і старшим братом Семеном приїхав до Ужгорода. Тут після завершення війни разом із військовим госпіталем залишився поранений у Польщі батько. Навчався з 1947 року в чоловічій школі № 3, де закінчив 7 класів.

Про батьків Наум Рєпкін говорив з особливою теплотою, називаючи батька надзвичайно мудрою й порядною людиною, яка мала серед колег та містян дуже хорошу репутацію. Мама ж була героїчною жінкою, адже після того, як вони з батьком розлучилися, утримувала дітей самотужки у ті складні часи. А ще прищепила їм любов до літератури.

Підтримку мами Наум відчував і під час навчання у Виноградівському політехнукумі, до якого вступив після закінчення школи в 1954 році. Хоча вона могла відправити йому хіба буханку чорного хліба.

У політехнукумі вивчився на спеціаліста з енергетики. Роботу з електрикою, енергетикою називав дуже чоловічою і порівнював її із грою м’ячем на мінному полі. Всю її важкість осягнув, коли по закінченні технікуму був направлений на Крайню Північ, де при 40 градусів морозу довелося працювати майже рік. Для 17-літнього Наума це була школа самостійного життя, але згодом зрозумів, що довго так працювати не зможе, тож його відпустили додому. Тут він почав працювати на Оноківській гідроелектростанції.

1960 року брав участь у чемпіонаті України з плавання, яке полюбляв усе життя.

Військову службу Наум проходив на Уралі. Як у всіх чоловіків, збереглося багато спогадів та фотографій з цього періоду.

Коли у 1964 році повернувся додому, його запросили розбудовувати нове ужгородське комунальне підприємство «Міськсвітло». Через два роки Наум Рєпкін став директором цієї організації. Під його керівництвом світло з’являлось як на головних, так і на віддалених від центру вулицях Ужгорода. В ті роки зростала мережа, якою тепер користуються мешканці міста.

1964-го року одружився з Галиною Євгенівною. Наступного року народилася донька Белла, а в 1972-му син Євген. Діти Наума Залевича зізнаються, не перейняли здібність до малювання. Євген став ветеринаром, а Белла технологом з приготування їжі. Спеціальність, яку вибрав батько, дуже згодилася їй в житті. Син Белли Станіслав обрав інформаційні технології, а донька Ірена – більш творчу спеціальність архітектора.

Наум Рєпкін у 1967 році, на запрошення знайомого, потрапив до нової майстерні Антона Кашшая, де майстер попросив зробити йому освітлення для роботи. Ця зустріч з художником виявилася дуже важливою для Наума Залевича. Дивлячись на роботу Кашшая, зрозумів, що не може відвести погляд від того, як полотно перетворюється на витвір мистецтва. Через допитливість Наума Рєпкіна, відомий художник дав йому картон, палітру і запропонував спробувати малювати. Вже невдовзі почалися поїздки з художниками на пленери. Кашшай казав про учня своїм знайомим: «Погляньте, що може вийти в людини, якщо вона справді чогось сильно захоче». Антон Михайлович став учителем у мистецтві, а інший видатний художник Павло Бедзір – наставником у житті. Саме він навчив займатися йогою, сприяв тому, що Наум Залевич почав вивчати мистецтвознавчу літературу.

Справжнім художником Наум Рєпкін відчув себе 1991 року, в Австралії, де проходила його перша велика виставка. Він приїхав туди разом із Київським балетом на льоду й отримав таке визнання, на яке ніколи й не сподівався. Потім були 9 престижних виставок у Сполучених Штатах Америки, зокрема, 5 разів полотна виставлялися в Нью-Йорку. Виставки творів Наума Рєпкіна відбувалися також у Нідерландах, Шотландії, Угорщині, Словаччині та багатьох інших містах і країнах.

Наума Залевича цікавила не лише творчість. Він займався риболовлею, полюванням, філателізмом, туризмом, бджолярством, плаванням. Найбільшим своїм досягненням у цій сфері вважав золоту медаль на чемпіонаті Європи з плавання серед ветеранів, яку здобув 1998 року в Швеції.

Та найбільше сил приділяв благодійності. 1999 року створив благодійний фонд, який мав на меті допомагати всім, хто потребує підтримки. Кошти з виставок передавали до реабілітаційного центру «Дорога життя». Потім була співпраця з благодійниками з Нідерладнів. Наум Рєпкін надіслав їм 20 своїх картин, а отримані 20 тон продовольства й одягу передав постраждалим від паводку 2001-го року на Закарпатті. Пізніше в Нідерландах мав 6 благодійних виставок. Через 7 місяців голландці подарували «Дорозі життя» автобус з підйомником.

Наум Рєпкін був членом клубу «Ротарі», з яким також допомагали дітям та онкологічному диспансеру обладнанням й іншою гуманітарною допомогою. В 2010-му році словацьке село Нижня Мишля постраждало від зсувів грунту. Наум Рєпкін не залишився байдужим й організував там благодійну виставку, після якої залишив селу 19 з 38-ми картин експозиції. Мешканці Нижньої Мишлі і колишній президент Словаччини були вражені таким вчинком. До речі Рудольф Шустер бував в гостях у художника. Наум Рєпкін товаришував з багатьма визначними людьми. Та й менш відомі ужгородці теж ставали гостями його затишної майстерні.

Протягом багатьох років безкоштовно вчив дітей малюванню, допомагав фарбами, пензлями та картоном; організовував для учнів пленери, літні табори. Схили біля улюбленого Наумом Рєпкіним будинку в селі Люта багато разів ставали місцем, де вчив малечу любити природу і малювати. Протягом 4-х років кожного серпня по 40 дітей мали літні табори та свої виставки в Угорщині та Нідерландах.

Організував школу плавання для дітей, допомагав благодійному фонду Хесед шпіра,

2004 року встановив пам’ятний знак на вулиці Минайській в Ужгороді на місці колишнього цегляного заводу, з якого у часи Другої світової війни було відправлено 15 тисяч людей до концтабору в Освенцемі.

Усіх добрих справ цієї багатогранної особистості важко перелічити, адже Наум Рєпкін був скромною людиною й не хизувався вчинками. Ті, хто був знайомий з ним, пам’ятають відкритість, добрий гумор, мудрість, щедрість, працьовитість та ще багато чеснот, які були йому властиві.

В Ужгороді на рівні влади було чимало обговорень щодо того, як зберегти пам’ять про цю непересічну особистість на мапі міста. А у 2020-му році Оноківська сільська рада прийняла рішення назвати одну з вулиць на честь Наума Рєпкіна