Закарпатскому ученому и общественному деятелю Василию Химинцу — 70!

Закарпатскому ученому и общественному деятелю Василию Химинцу — 70!

ПОДЕЛИТЬСЯ

Сегодня исполняется 70 лет известному закарпатском общественному деятелю, доктору физико-математических наук, профессору Василию Васильевичу Химинцу. Мы искренне поздравляем юбиляра и предлагаем читателям по этому поводу материал его коллеги и друга, заслуженного деятеля науки и техники Украины, профессора Дрогобычского государственного педагогического университета имени Ивана Франка Николая Зимомри.

(на языке оригинала)

ЙОГО ЖИТТЄВІ СХОДИНКИ – ВЕРШИННІ

Чи можна  назвою підкреслити окрему деталь? Запитання – риторичне. Тому й хочу увиразнити факт: село Кольчино має чимало гідних родів. З-поміж них прагну виокремити рід Химинців. Звісно, до нього належить і відомий культурно-освітній діяч Закарпаття Юліан Химинець (1911-1994), автор багатьох цінних праць, у т.ч. «Закарпаття – земля Української держави» (Ужгород, 1991) та «Тернистий шлях до України» (Ужгород, 1996). Але сьогодні – мова про визначного вченого, педагога вищої школи, професора Василя Химинця, Лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки (1989), заслуженого винахідника України (1988), доктора фізико-математичних наук (1985).

Василь Химинець народився 24 серпня 1948 року в с. Кольчино, що біля Мукачева. Де навчався, там чекали на нього успіхи. Так, 1966 року закінчив Мукачівську ЗОШ №2 із срібною медаллю. Опісля завершення студій на фізичному факультеті Ужгородського державного університету (1971) продовжував навчання в аспірантурі при кафедрі фізики напівпровідників (науковий керівник – відомий вчений, професор Дмитро Чепур) і воднораз працював в галузі фізико-технологічних досліджень складних склоподібних напівпровідників. Кандидатську дисертацію захистив у 1975 році, а докторську в 1985 році, коли виповнилося заледве 37… Йому судилося  пройти шлях від лаборанта до професора, завідувача галузевою науково-дослідною лабораторією, завідувача кафедрою фізичних основ мікроелектроніки фізичного факультету, начальника науково-дослідного сектора університету.

Із кузні часу вимальовується потужний образ вченого, який  1989 року став лауреатом Державної премії України  в галузі науки і техніки за розробки і впровадження в практику складних склоподібних халькогенідних напівпровідників у складі авторського колективу. Кажу із «кузні», бо там гартувалася вдача, в основі якої була натхненна праця, у т.ч. й суспільно-громадська діяльність. Автору цих рядків легко стверджувати те, що тут зазначене. Адже мені довелося йти поруч поміж стінами Закарпатського інституту післядипломної освіти, де Василь  Химинець від січня 1992 року очолював кафедру педагогіки, психології та теорії управління освітою. І тут він домігся помітних досягнень. Приміром, у галузі педагогіки і методики викладання, розробки актуальних питань післядипломної педагогічної освіти, вдосконалення навчально-виховного процесу в системі загальноосвітньої та вищої школи. Йому належить вагомий внесок у створення і впровадження інноваційних педагогічних технологій у навчально-виховний процес, вирішення проблем еколого-економічного навчання і виховання, формування творчої особистості в сучасних умовах. Науковець опублікував понад 600 наукових та науково-популярних праць, у т.ч.  34 окремих книжкових видань, зокрема: «Проблеми екологічного виховання в школі» (1995);  «Крізь призму часу» (1998); «Інновації в сучасній школі» (2004); «Науково-дослідна робота в інститутах післядипломної педагогічної освіти»  (2005); «Інноваційна освітня діяльність» (2007); «Освіта Закарпаття» (2009); «Фізика на  Закарпатті»     (2012); «Освіта і час» (2012);  «Історія Ужгородської гімназії (1613-2013)» ( 2013); «Освіта Ужгорода» (2017). Не омину тут і нашу спільну книжку «Осередок духовного життя – з думою про вчителя» (Ужгород, 1996).  Василь  Химинець – автор 58 патентів на винаходи, а 38 із них впроваджено у виробництво. Саме за ці новітні розробки та їх впровадження в галузі опто- і мікроелектроніки, спеціальною постановою ВР України (1988), йому першому на Закарпатті було присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник України». Згадка про це викликає в нього почуття вдячності тодішньому керівнику патентного відділу УжДУ Івану Зимомрі (1940-2016), який організаційно  і фахово допомагав не одному досліднику в аналогічних устремліннях…

Що ж, розмаїття зацікавлень – то ознака поступу Василя Химинця на різних ділянках. Він, приміром, головний редактор науково-методичного журналу «Освіта Закарпаття» та газети «Слово вчителя», входить до редакційних рад декількох поважних інших видань, член Національної спілки журналістів України. Одне слово, він там, де потрібно бути – в гущі подій та з  людьми. Вчений доклав багато зусиль у справі  розробки кількох концепцій, програм і планів соціально-економічного розвитку Закарпаття, а також Стратегії розвитку України на період до 2015 року. Ні, не забути йому тривоги у сполуці з долею Пістрялівської РЛС поряд з Мукачевом та її закриттям під сплеск бурхливих протестів на зламі 80-х – початку 90-х рр. Земляки цей час і роль В.Химинця як кваліфікованого та відповідального фізика у тих процесах добре пам’ятають. До речі, він високо оцінює досягнення носіїв фізичної та  математичної шкіл з Франкового Храму науки в Дрогобичі, зокрема, професора Василя Бойчука, який 4 червня 2018 року несподівано пішов із життя, а також Юрія Кишакевича та Івана Хрипти (1941-1997)…

Найлегша його радість та, що в’яже з близькими. Для нього справжня винагорода – родина: дружина, сини, внуки. До усіх прикипіла наука. Дух пізнання кличе до поступу…  І перед ведуть батьки. Дружина Ювіляра Ольга – кандидат фізико-математичних наук.  В 1980 році захистила кандидатську дисертацію з проблем напівпровідникової мікроелектроніки в Чернівецькому державному університеті, а відтак багато років працювала доцентом Ужгородського державного університету. Слідами батьків пішли й сини. Обидва – носії наукових ступенів. Так, старший Син Олексій блискуче захистив у 1997 році  кандидатську дисертацію «Особливості екологічного виховання в школах Закарпаття» в столичному Національному університеті імені Тараса Шевченка. Либонь, не для похвали  зазначу, що саме мені судилося бути науковим керівником молодого дослідника й переконатися в його зримих  обдаруваннях…

Молодшому  синові  Володимиру вдалося повторити творчий ужинок батька й захистити дві дисертації: 2003 року захистив кандидатську дисертацію з проблем сталого розвитку Закарпаття (науковий керівник академік С. Дорогунцов) і здобув ступінь кандидата економічних наук. Проблематиці  вивчення продуктивних сил України присвячена його докторська дисертація, яку захистив 2013 року в Інституті економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України (науковий консультант академік М. Хвесик). Від 2013 року Володимир Химинець – професор кафедри міжнародних економічних відносин факультету міжнародних відносин Ужгородського національного університету.

Сказати б прислів’ям: яблуко від яблуні далеко не падає… Мабуть, закономірно, що слідами бабусі й дідуся пішли внуки. Так, внук Олексій – нині аспірант  і працює над темою юридичного супроводу  інноваційної освітньої діяльності в сучасних умовах. А внучка Анна в 2013 році відзначена Дипломом переможця Всеукраїнського конкурсу школярів «Космос. Людина. Духовність» у секції «Твої можливості, людино». Нині вона – магістр педагогічного факультету Пряшівського університету в Словаччині. Її науковий доробок позначений декількома науковими публікаціями та у співавторстві  з дідусем – солідна монографія  «Освіта Ужгорода» (Ужгород: «Карпати»,2017). Ще одна внучка Маша активно стверджує себе в царині модерного живопису. Найменші внуки Вася і Володя ще опановують ази шкільної освіти, та дід прагне формувати і в них основи наукового сприйняття особливостей розвитку світу.

Час рікою пливе. А в її хвилях – прожите й пережите, загублене й віднайдене… Та я переконаний: мій побратим завжди із щасливою зорею. Бо дивиться на людей благодатними очима. Мимоволі пригадуються наші спільні виступи на конференціях, поїздки до Києва, Львова, Кишинева. І повсюди він поширював добрі вістки про Срібну землю, де в селі Довге проживала в 1939 році славна дочка геніального уродженця села Нагуєвичі Ганна Франко-Ключко (1892-1988). Власне, не вивітриться з моєї пам’яті наша спільна участь в експедиції «Франко і Закарпаття», перебування в мальовничих місцинах Довге, Білки, Лисичове, Кушниця. До слова, ми побували й на могилі Ольги Рішаві (1903-1993), що височіє на  кушницькому узгір’ї. Там, біля стрункої берізки, Василь Химинець декламував рядки талановитої кушницької поетеси Ольги Рішаві в перекладі з німецької  Петра Скунця:

Що на цій дорозі

серце відшукало?

Знайдено немало,

втрачено немало.

…І летять години,
і зірки згоряють,

і плоди майбутні

в далях дозрівають. ..

Мрії  Василя Химинця реальні. Бо він чесно ступає там, де потрібна його сумлінна праця. І  плоди цієї праці, сказати б, одразу зрілі, позначені плодотворним досвідом.  Звідси – моє переконання:  життєві сходинки вченого-трудолюба  завжди вершинні.  Тому  мені віриться, що його  серпнева пора ще  довго триматиме колос, що наливатиметься щороку добірним зерном.

З роси і води!